"ВВІЧЛИВЕ КОХАННЯ" ДО БЕАТРІЧЕ
1274 року , коли Данте виповнилося 9 років, він зустрів Беатріче Портінарі, у яку закохався з першого погляду, але навіть не заговорив до неї. Відтоді любов'ю до флорентійки Беатріче Данте сповнював кожну мить свого існування. Беатріче була донькою його сусіда Портінарі.
У багатьох поезіях поет зобразив її як напівбожество, що постійно спостерігає за ним.
На превелике нещастя, 1290 року Беатріче померла, але напевно можна говорити про те, що це кохання було найсвітлішою подією в житті Данте й, можливо, поштовхом до літературної творчості.
1292 року Данте розпочав свій творчий шлях з оповіді про юне кохання. Його збірка "Нове життя" ("La Vita Nova") містить сонети, канцони і прозовий коментар про любов до Беатріче. Вірші передають почуття до коханої, прославляють її. Прозою поет розповідає про свій душевний стан і ті події, які спонукали його до написання поезії загалом і кожного вірша збірки зокрема.
"Нове життя" - прозово-віршова автобіографічна повість про історію кохання Данте до Беатріче і про створення поезій.
В своїх очах вона несе Кохання,
На кого гляне, ощасливить вмить;
Як десь іде, за нею всяк спішить,
Тріпоче серце від її вітання.
Він блідне, никне, множачи зітхання,
Спокутуючи гріх свій самохіть.
Гординя й гнів од неї геть біжить.
О донни, як їй скласти прославляння?
Хто чув її, - смиренність дум свята
Проймає в того серце добротливо.
Хто стрів її, той втішений сповна.
Коли ж іще й всміхається вона,
Марніє розум і мовчать уста.
Таке-бо це нове й прекрасне диво.
(Переклад М. Бажана)
Сонет присвячений коханій жінці письменника - Беатріче. У сонетах Данте не називає імені жінки, оскільки в часи, коли він жив, ще тривали переслідування відьом. У ті часи жінка вважалася осереддям зла, тому автор , не називаючи імені коханої, намагається вберегти її від жорстокої розправи.
Жанр твору - інтимна лірика.
Провідний мотив твору - опис коханої дівчини, почуття неназваного споглядача, котрим скоріше за все і є сам автор, до дівчини, що, на його думку, є уособленням всього найніжнішого й найприємнішого. Автор описує тендітність дівчини, її душу, позбавлену гордині та гріху.
Мовні засоби. Автор використовує:
- метафори - нести в очах кохання;множити зітхання; гординя та гріх біжать; розум марніє; уста мовчать;
- епітети - святі думи; добротливе серце; прекрасне диво.
- Римування. У першій та другій строфах 1-й рядок римується з 4-м, а 2-й римується із 3-м. У третій строфі 1-й рядок римується з останнім, а 2-й не римується. У четвертій строфі 1-й рядок римується з другим, а 3-й не римується - він є завершальним, що містить висновок автора.
Ключовий образ твору - ліричний герой, ім'я якого автор не називає; все написане автор видає за почуття невідомого до дівчини, яку має нагоду спостерігати і в яку безмежно закоханий.
У збірці є характерні для середніх віків «віщі сни», але твори сповнені ренесансного уявлення про пробудження людини під впливом кохання. У коханні Данте немає нічого «матеріального»: закохані майже не розмовляли, а з символів кохання у нього була тільки хусточка, яку загубила Беатріче.
Кохання до Беатріче стало лебединою піснею Данте, воно давало йому наснагу, він жив цим коханням.
... Через деякий час після смерті Беатріче, 1295р. поет одружився з Джеммою да Манетто Донаті. У нього було два сини, П'єтро і Якопо, і донька Антонія. Про свою дружину в творах Данте не згадує - на той час не було прийнято торкатись у поезії сімейних стосунків.
