Флоренція, яка за життя поета так його й не помилувала, кілька разів домагалася дозволу перепоховати прах видатного земляка, мотивуючи це тим, що все життя Данте було пов'язане з нею. У «змаганні» за тіло Данте їм допоміг інший великий флорентієць. У 1520 р. Мікеланджело Буонарроті вмовив тодішнього папу підтримати своїх земляків у прагненні повернути прах Данте. Однак коли саркофаг, у якому був похований митець, привезли з Равенни й відкрили, то виявилося, що він порожній. На кілька століть останки поета були загублені. І лише в 1865 p., під час ремонтних робіт у монастирі, де спочатку був похований поет, їх знайшли. Виявилося, що францисканські монахи, не бажаючи розлучатися з великою реліквією, пробили стіну, біля якої стояв саркофаг, і викрали прах поета. Справдилися пророчі слова Данте, який мріяв ще за життя повернутися до рідного міста в променях слави: «І якщо жоден із цих шляхів не веде до Флоренції, значить, до Флоренції я не повернуся ніколи!»

Місто, у якому не знайшлося місця поетові за його життя, не змогло дати йому притулок і після смерті. А цікаві туристи й нині можуть подивитися на пишну, але порожню гробницю Данте у флорентійській церкві Санта-Кроче, яку йому спорудили земляки...